Історія закладу освіти

На шляху до 120-річного ювілею

1888 р. за сприяння старости села Самійла Отрещенка і батюшки Дружнянської церкви Карпа Мироновича було відкрито Новогребельську школу грамоти. Її завідувач К. Миронович запросив з Бородянки молодого вчителя М. П. Федченка, який закінчив Київський університет.

Після скасування кріпосного права початкова школа була церковно-парафіяльною і утримувалася на внески селян. У трьох групах навчалося близько 30 учнів. Це були переважно підлітки, діти заможних селян. Навчання розпочиналося восени, після польових робіт, закінчувалося навесні. Приміщенням школи слугувала старенька хата. Перша група вивчала азбуку, друга – Закон Божий, третя – Псалтир. Оскільки навчання було необов'язковим, то близько двох третин селян замість школи посилали своїх дітей працювати в поле.

1911 р. відповідальність за освіту в селі взяло на себе земство, яке покривало 85% витрат на школу, сприяло удосконаленню методики викладання, запровадило вивчення математики, історії, географії.

Із 1918 р. школа містилася у двох приміщеннях, що належали заможному селянину. В одному з будинків жила сім'я директора школи М. П. Марченка. Закінчивши Київську второкласну школу, мав звання вчителя початкових класів, Мина Петрович повернувся у рідне село і давав учням знання з природничих наук у початковій школі.

У жовтні 1919 р. денікінські війська зруйнували шкільне приміщення. Навчання розпочалося восени 1920р. після відбудови школи.

Пізньої осені цього року село спалили білополяки. Постраждала й школа. "Київський повітовій відділ освіти та губпрофспілка працівників освіти, вживають всіх можливих заходів, щоб будинки бідноти – школи були відремонтовані, вчителя матеріально забезпечені та щоб у школах відбувалося навчання, що відповідає засадам пролетарської освіти. Не легко підняти освіту в північних районах Київського повіту, де піщана земля, малий врожай, а школи зруйновані", - писала газета "Більшовик" від 01.10.1922 р.

"У 1923 р. в нашій волості нараховувалося 24 школи, в яких навчалося 1400 учнів. Школа наша в ті часи працювала в дуже складних умовах. Приміщення були пристосовані, а тому непридатні до занять. На їх ремонт коштів не було. Відчутну допомогу у цьому надавали школі комітет незаможних селян, сільська комуна", - констатує та сама газета 28.08.1923 р.

Радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл і підходів у викладанні основ наук. В освітніх закладах було запроваджено програму, в якій наголошувалося на поєднанні праці і навчання. Навчання було безкоштовним, до цього широко заохочували дітей селян. Завдяки цьому в 1923-1925 рр. збільшилася кількість учнів чотирирічної трудової школи. Про свідчить архівний документ за 1925-1926 рр. "Отчет о работе четырехлетней трудовой школы в с. Новая Гребля". Втім, школу закінчували 10-15% усіх учнів. Більшість дітей залишалася неписьменною.

Із 1923 р. школу почали називати трудовою. Навчалося понад 100 учнів. Місцева артіль виділила трудовій школі земельну ділянку, на якій учні вирощували зернові. Зерно продавали в сільськогосподарську артіль ім. Т. Г. Шевченка.

Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення в селі 1924 р. відкрили пункт лікнепу. На той час лікнеп закінчили близько сотні селян. У приміщені жительки Х. Тищенко створили хату-читальню.

З осені 1924 р. кількість відвідувачів лікпункту зросла на 90 %. Однією з перешкод, що гальмували освітню роботу, був брак літератури. Бородянська районна конференція працівників культури ухвалила організувати обмін книжками серед сільських бібліотек, що значно поліпшило роботу хат-читалень. 1928 р. сільська громада ухвалила збудувати нове приміщення школи. У добротній дубовій хаті селянина-середняка Д. Г. Нечая обладнали дві класні кімнати. Ще одне шкільне приміщення на три класи збудували із хати О. М. Тищенка. Ці будівлі слугували школою до 1987 р.

Школу відвідував 91 учень. Працювали співочий, драматичний, палітурний, швацький гуртки. До створеної піонерської організації належало 30 % учнів. Школа випускала стінгазету "За знання", передплачувала газети й організовувала передплату серед учнів та батьків. Самоврядування дітей здійснювалося за ланковою системою. У школі працювало п'ять вчителів. Кожен з них мав певне громадянське доручення.

У 30-х роках школу перетворили на неповну середню. Середню освіту молодь села здобувала в Клавдієво, Бородянці, Загальцях та в сусідньому с. Андріївка Макарівського району.

У роки Великої Вітчизняної війни навчання в школі було припинено. У шкільному приміщені німецькі окупанти влаштували комендатуру. Сюди звозили молодь села для відправки у Німеччину.

Навчання розпочалося 1 вересня 1944 р. До школи прийшли переростки. У класах навчалося 180 учнів. Постала потреба в добудові шкільного приміщення. Розпочав цю роботу директор школи І.С. Антонюк, продовжив І. Зорин. 1950 р. було добудовано три класні кімнати. 1952 р. школу очолив Р. Є. Панченко. Працювало вже 15 вчителів.

Із 1956 р. школою керував І. Г. Ващенко, відмінник народної освіти СРСР, нагороджений медаллю ім. А. С. Макаренка.

Зі стін школи у повоєнні роки вийшли 64 педагоги, 12 військовослужбовців, два спортивні тренери, 48 інженерів, письменник, медпрацівники, агрономи, зоотехніки.

1987 р. збудовано приміщення школи на 192 місця. З 1986 р. педколектив очолює Л. А. Ковтун.

Головною метою педагогічного колективу є підготовка дітей до самостійної трудової діяльності, виховання свідомого дбайливого ставлення до живої природи. У цьому напрямі педколектив працює цілеспрямовано і систематично упродовж багатьох років. Про це свідчать плани роботи класних керівників, загалом школи, гуртків, бібліотеки, теплиці, музеїв "Історія книгодрукування" та "Берегиня".

Основними об'єктами роботи є творчі лабораторії: шкільна теплиця, навчально-дослідні ділянки, квітники, сад, "Барвінкова зала", "Поляна казок" і звичайно класні кімнати та навчальні кабінети. Колектив співпрацює з районною селекційною дослідною станцією. Роботою керує рада шкільного товариства "Соняшник", що функціонує за принципом шкільного самоврядування.

Гордістю школи є квітники, де з березня квітнуть крокуси, фіалки, маргаритки, різні первоцвіти, а потім – плантація тюльпанів.

Наприкінці травня розквітають червоні маки, іриси, розпускають бутони півонії, пишно піднімаються над клумбами мальви.

Особливо гарні квітники влітку, коли квітнуть айстри, жоржини, петунії, сонях, дзвоники, ромашки, палахкотить вогнем сальвія. Учні вирощують не будь-які квіти, а ті, що є символами села, української землі. Шкільні квітники – це справжня квіткова оранжерея, відкрита для загального огляду. Тут немає схожих одна на одну клумб, кожна має свою композицію.

Шкільний парк для жителів села перетворився на місце відпочинку, а для учнів це одна із творчих лабораторій. Плоди саду щороку переробляють на соки, джеми, повидла, сушку, реалізують жителям села, решту здають на заготівельний пункт.

Серед саду є "Поляна казок", де просто неба зібрано колекцію дитячих виробів із коріння дерев. Неподалік "Барвінкова зала", з усіх боків обсаджена хвойними деревами й уквітчана барвінком. Тут проводять уроки "Киїщинознавства", природознавства, образотворчого мистецтва, музики, виховні заходи, діє літературна студія "Сопілочка". Діти вивчають літературну творчість земляків, зустрічаються з письменниками.

Навчально-дослідні ділянки школи невеликі – 25 соток. Але є тут усе, чим багата українська земля.

Плоди саду щороку переробляють на соки, джеми, повидла, сушку, реалізують жителям села, решту здають на заготівельний пункт.

Навчально-дослідні ділянки школи невеликі – 25 соток. Але є тут усе, чим багата українська земля.

Випускники школи на згадку про себе дарують школі зелені насадження. Так з'явився дендрарій з породами дерев помірного кліматичного поясу, ряд яблунь, посаджених на честь відкриття нового приміщення школи

Випускники 1997 р. подарували трояндову алею, інші – горобиновий, березовий гайок, алею туї, ялівцю ягідного.

Теплицю використовують для вирощування розсади городніх культур і квіткових рослин. Розсаду висаджують на квітниках і на ділянках, реалізують жителям села і на замовлення різним організаціям.

У шкільних рекреаціях і класних кімнатах безліч кімнатних квітів. У школі оголошено конкурс "Моя колекція". Тому ще в 1995 р. кожна класна кімната перетворилася на колекційну залу. Так з'явилася фіалкова зала, зала пеларгоній, бегоній, кактусова зала. Приємно і затишно знаходитись в такому оточені, милується око природною красою.

І вчителі, і учні цікавляться новими екземплярами, котрі з'являються в класних колекціях. Завдяки вчителю української мови та літератури, вчителю-методисту, відміннику освіти України створено музей "Історія книгодрукування", який є зразковим на Київщині. На базі музею створено школу екскурсоводів, яка вже випустила чотири покоління знавців цієї справи тут же діє літературна студія "Сопілочка".

Діти вивчають літературну творчість земляків, зустрічаються з письменниками, зокрема відвідали нашу школу письменники, члени Спілки письменників України Д. Г. Білоус та А. С. Камінчук.

Дмитро Григорович Білоус – класик української літератури, який так багато написав поезій для дітей, побував у нашій школі під час презентації своєї книги « За Україну молюся». Під враженням побаченого і почутого написав вірш « Школа у квітучому розмаї», який увійшов до його наступної збірки « Країна Чеснот».

Анатолій Семенович Камінчук - заступник головного редактора журналу « Київ» частий гість нашої школи. Після однієї зустрічі він написав вірш « Нова Гребля – село над Здвижем », а вчителька української мови та літератури Іваненко Людмила Іванівна поклала ці слова на музику , в подальшому – ця пісня стала гімном школи. І вже при наступній зустрічі письменник почув свій вірш у музичному супроводі.

Внаслідок спільної роботи вчителя та учнів у кабінеті української мови та літератури створено « Світлицю українського слова». де поряд зі стендами про письменників представленні творчі доробки учнів – власна поезія, зібрано усну народну творчість рідного села.

Результатом такої роботи є творчі здобутки учнів, призові місця на олімпіадах та конкурсах з української мови та літератури

З січня 2003 р. школа діє як навчально-виховний комплекс "Школа-дошкільний навчальний заклад". Мета створення закладу – створити оптимальну організаційно-педагогічну модель навчального закладу нового типу "Школа – дошкільний навчальний заклад", яка забезпечить неперервність, наступність і спадкоємність між двома ланками освіти та ліквідує труднощі в адаптації дітей шестирічного віку до шкільного життя, навчання, до нових умов, щоб кожна дитина могла використати свій духовний, інтелектуальний та фізичний потенціал.

Школа не тільки центр освіти. Тут відбуваються обрядові й урочисті заходи села. Це улюблене місце відпочинку місцевих жителів, а для дітей – храм науки. Рівень знань учнів середній. Школа має звання "Зразковий начальний заклад освіти Київщини".


Кiлькiсть переглядiв: 276

Коментарi